Магдалена Церезо досліджує межі між перформансом і саунд-артом на основі двох новаторських фортепіанних творів початку 1990-х років, які дають їй надзвичайну свободу самовираження.
Про роботи
Початок дев'яностих характеризувався пошуком нових ідей, це був час, коли так званий авангард став традицією. Роботи в SZENARIUM датуються цим періодом: "Соната" Сергія Загнія (1990) та "La tonta del bote - Дурень з горщика / Жіноче божество" Марії де Альвеар (1991). Цікаво, що між ними майже стільки ж відмінностей, скільки й подібностей. Вони народилися в 1960 році, в Росії та Іспанії відповідно, країнах, які на той час були далекі від центру сучасної музики. Це дозволило їм, можливо, мимоволі, розвинути унікальні мистецькі голоси, що поєднують впливи європейського мейнстріму з їхніми власними культурними традиціями.
Хоча ці твори трактують фортепіано у більш "традиційний", клавіатурний спосіб, а Загні, зокрема, використовує тональну мову, вони сповнені несподіваних та новаторських елементів з точки зору структури, форми та драматургії. Прикметним аспектом обох творів є велика свобода, надана виконавиці. Вона повинна доповнити або навіть доопрацювати партитуру, обираючи з великого списку інструкцій (Загні) або шукаючи сенс, прихований за скупими нотаціями (де Альвеар).
У своїй інтерпретації цих творів Церезо розробляє своєрідний внутрішній сценарій для кожного твору. Такий підхід дозволяє їй свідомо формувати такі аспекти, як хронометраж, роль переходів або присутність різних музичних фігур у повторюваних розділах чи гармоніях. Результатом є багата інтерпретація, яка виходить за межі простого відтворення нот і тонко досліджує межі між композицією та інтерпретацією.